Поради батькам

Є відомий інтернет-мем, який смішить усіх, окрім батьків та школярів: 

      Уроки зроблені, мати захрипла, донька стала глухою, сусіди вивчили все на пам’ять, собака переповіла. 

 Аби у вашій сім’ї так не було, пам’ятайте наступні поради.

     1. Школа це лише помічник. Не замінник Вас, а лише помічник, а звідси два підпункти:

        Співпрацюйте. Ходіть до вчителів, розпитуйте, вимагайте аби вам підказали що робити, коли щось не так. Вони педагоги, фахівці.

   
 Не перекладайте відповідальність. Батьки, ваші діти – це ВАШІ діти. І тільки Ви несете відповідальність за них перед суспільством, перед ними самими і перед Богом. Школа може Вам допомогти, але ніхто не має перекладати відповідальність на інших за своїх дітей.

       Я розумію, що у вас робота, кар’єра, плани і намагання заробити копійку аби вистачало на хліб з маслом, але ніякі гроші не замінять батьків. Я сама вчителька, в мене є син. Зараз він навчається в 9 класі і вважає себе самостійною людиною. А коли навчався в 5 -му, 6-му, 7-му класі моєї уваги сину не вистачало. Я більше приділяла уваги іншим дітям, роботі, а йому тільки обіцяла, що зробимо щось разом. А коли з,являвся час, то  він  в мене питав: "Що нарешті згадала про мене?". Він намагався сказати це жартома, але я відчувала, що він це каже з образою. Тоді собі казала: "СТОП, ЦЕ МОЯ ДИТИНА і ніхто, і ніколи не зможе компенсувати нестачу  батьківського виховання.

     Виховуйте своїх школярів. Зрештою, чи може бути щось важливіше ніж передати  дитині Ваші сімейні цінності, любов до життя, батьківщини і так далі? Якщо ми, батьки, лишимо виховання своїх дітей, то рано чи пізно опинимось біля розбитого корита. Зрозумійте, шкільний вік, це стадія формування особистості, і дитина немов губка буде всмоктувати те, що її оточує, і тому вибір не великий: або виховують батьки або вулиця.

2. Цікавтесь тим, що відбувається у школяра не тільки в щоденнику, але й в класі.

У дітей свій власний світ, в якому вони живуть. Він маленький і, можливо, не такий цікавий як наш дорослий. Але це їх світ. Це їх реальність, і з нею треба рахуватись, перейматись їх проблемами і ставитись до них серйозно.  Придумайте собі ритуал, традицію, візьміть за правило: щодня цікавитись життям вашого школяра. Щиро цікавтесь його друзями, тим, що він думає і відчуває, що йому подобається, а що ні і чому. Запитуйте не лише про оцінки, а про шкільне життя вашої дитини. Станьте для своїх дітей другом, до якого вони звернуться, коли назріє проблема. Як стати другом? А подумайте, хто для вас є другом? Той хто вислухає, правда ж? І певно Вам не подобається той, хто постійно дає поради і каже: це дурниця, залиш мене, я втомився. Покажіть приклад своїм дітям і згодом вони обов’язково зрозуміють вас і скоріш за все відплатять тією ж монетою.