У боротьбі з ворогами Данило Галицький виявив видатний полководницький талант. Він брав участь у битві при Кал ці в 1223 році — першому зіткненні об’єднаного руського війська з монголо-татарськими ордами, в 1238 році розбив німецьких лицарів у битві під Дорогичином, а в 1245 році — угорське військо під містом
Ярославом. А через п’ять років його влада поширилася до Києва, а сам князь був коронований надісланою Папою Римським короною, одержавши заступництво Святійшого престолу. Але його головною метою було об’єднання зусиль християнської Європи у боротьбі проти монголо-татар.
Однак спроби позбутися монгольської залежності зазнали невдачі. Щоб зберегти владу і деяку самостійність, князю довелося піти на поступки ворогові, сили якого багаторазово перевершували чисельність руського війська. Підкорившись волі правителя Золотої Орди, князь віддав наказ зрити дощенту укріплення Львова, Кременця, Луцька та Владимира і розорати оборонні рови, зробивши ці міста беззахисними, а відтак безпечними для монголів. Цей крок дозволив князеві врятувати міста Галича та Волині від руйнування, а значну кількість людей — від загибелі та рабства.
На жаль, спадкоємці короля Данила виявилися людьми, зовсім не такими обдарованими і мудрими, тож Галицько-Волинське князівство почало поступово занепадати. Після смерті Юрія Другого, останнього з династії Романовичів, розпочалася війна за галицько-волинські землі, у результаті якої князівство було буквально розірвано на частки і поглинено Польщею і Литвою.
Коментарі
Дописати коментар