Словник термінів і понять
Автономія (грецькою «сам» і «закон») — самоуправління певної території.
Аристократія (від грецьких слів «найкращий» і «сила, влада») — привілейована частина суспільства, яка успадкувала статус родоплемінної верхівки.
Археологія — галузь історичної науки, що розповідає про найдавніші часи на підставі вивчення речових знахідок (археологічних пам’яток).
Археологічна культура — сукупність речових знахідок (археологічних пам’яток), яка засвідчує факт перебування на даній території у визначений час певної групи людей (народу, племені).
Баскак — урядовець золотоординського хана, якому було доручено вести облік населення і збирати данину в руських землях.
Берладники — населення, що мешкало в пониззі Дунаю. На думку вчених, воно в основному складалося із селян, які тікали з-під боярської влади — у літописі навіть зустрічається термін «галицькі вигнанці». Центр цього краю — місто Берладь (тепер м. Бирлад у Румунії). У другій половині 40-х — у 50-х рр. XII ст. тут жив Іван Ростиславич Берладник.
Бояри (від слова «бой» — воїн, великий) — феодали-землевласники. Поділялися на дві групи: 1) «старці» — нащадки родоплемінної знаті, складали верхівку феодального суспільства на Русі; 2) «мужі-воїни» — служили в князівській дружині.
Буджак — територія, розташована між гирлами Дністра та Дунаю.
Варяги (давньоскандинавське varingr — «союзник») — 1) скандинавські воїни, що наймалися на службу до візантійських імператорів і київських князів; 2) назва балтійських (скандинавських і західнослов’янських) купців та воїнів; 3) назва скандинавських племен на Русі.
Вікінги (давньоскандинавське vikja — «іти вбік, повертати») — назва скандинавських воїнів, які залишили батьківщину і подалися в море, щоб займатися піратством і нападами на інші країни.
Волохи — давня назва румунів.
Вотчина — феодальне володіння, що передавалося у спадок.
Господар (або воєвода, румунською мовою — вода) — титул правителя Волоського і Молдавського князівств.
Гривня — 1) грошова та вагова одиниця у X—XIV ст. Існувало декілька різновидів гривні: київська, чернігівська, новгородська, литовська; 2) чоловіча та жіноча шийна прикраса (бронзова, срібна чи золота), що мала вигляд обруча,— знак гідності вождя, нагорода тощо.
Демос (грецькою мовою — «земля, країна, населення») — вільне населення грецьких міст, яке мало громадянські права. Від цього слова походить термін демократія — «народовладдя».
Держава — організація політичної влади в суспільстві. Ознаки держави: визначена територія, наявність апарату управління або правителів, існування права (норм поведінки, встановлених державою), збирання податків (які витрачалися передусім на утримання апарату управління).
Державний феодалізм — лад, якому притаманні: державна власність на землю; державний механізм розподілу земельних володінь; переважання земельних наділів на зразок феодів; переважання централізованої експлуатації земельної власності феодалом.
Дитинець — укріплена частина міста часів Київської держави.
Дружина — озброєний загін найближчих соратників князя, його оточення. Дружинники були особисто віддані князеві.
Етнос — стійка спільнота людей, пов’язаних спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями і звичаями, самосвідомістю і назвою (етнонімом).
Етногенез — зародження і подальший розвиток етносу. Головними формами розвитку етносу вважаються: рід, плем’я, народ, нація.
Історія — наука, що вивчає розвиток людини і людського суспільства від часу їхньої появи до сьогодення.
Історія України — наука, яка є невід’ємною частиною всесвітньої історії. Вивчає розвиток людського суспільства на території нашої держави.
Історичні джерела — пам’ятки минулого, за допомогою яких можна вивчати історію людського суспільства. Джерела є усні, писемні, археологічні тощо. Історичні джерела вивчаються низкою наук: археологією, нумізматикою, антропологією тощо.
Каганат — назва держави у тюркомовних народів, зокрема у хозар.
Кибитка — критий шкірою віз у кочовиків.
Князь — вождь, який спершу очолював ополчення племені; згодом став правителем держави.
Конфедерація — форма державного устрою, коли окремі територіальні одиниці мають всі ознаки держави, а загальнодержавні органи є слабкими.
Комітат — адміністративно-територіальна одиниця в Угорському королівстві. У Закарпатті було чотири комітати: Берегівський, Мармороський, Ужанський і Угочанський.
Кочове скотарство (кочівництво) — форма відтворюючого господарства, що характеризується розведенням певних видів тварин (коней, овець) та постійним переміщенням населення і стад.
Куявія (слов’янська назва, передана арабською мовою) — рання держава східних слов’ян із центром у Києві, що за своїм устроєм більше нагадувала «союз союзів племен».
Лавра (грецькою означає «квартал, обгороджений муром») — назва великого і впливового чоловічого монастиря, підпорядкованого безпосередньо вищій церковній владі. Лавра в Києві виросла з ряду печерних скитів, звідси й назва — Києво-Печерська. Вона стала взірцем при заснуванні монастирів в інших містах Русі.
Лес — пориста, тонкозерниста осадова порода. Інша назва — жовтозем. Лесові завдячують родючістю розташовані над ним чорноземні ґрунти. Як відомо, своїми чорноземами Україна сьогодні славиться на весь світ.
Матріархат — період в історії людства, коли верховенство в роді належало жінці. Родовід також визначався за жіночою лінією.
Мезоліт (грецькою «мезос» — середній) — середній кам’яний вік.
Неф — частина храмової будівлі, поздовжній простір між рядами колон або стовпів.
Нумізматика — галузь історичної науки, що досліджує монети. Вона вивчає зображення і написи на монетах, їх вагу, розмір і якість, техніку виготовлення, місцевість і час їхнього поширення.
Орда — у тюркомовних кочових народів це слово мало два значення: 1) назва військово-адміністративного утворення; 2) ставка правителя державного чи напівдержав ного утворення.
Патріархат — період в історії людства, коли верховенство в роді належало чоловікові. Родовід визначався за чоловічою лінією. Керівництво родом здійснювали старійшини.
Печеніги — племена тюркського походження, що кочували в степах між Дунаєм та Уралом.
Плем'я — об’єднання кількох родів, що виникає з метою оборони та розширення спільної території, координації трудової діяльності, а також регулювання відносин між окремими родами. Для племені характерні такі ознаки: власне ім’я і територія; особливий, притаманний лише цьому племені діалект; загальні релігійні обряди і культи; верховний вождь у деяких племен тощо.
Погост — адміністративно-господарський осередок, де княжі люди виконували князівські розпорядження, чинили суд, збирали данину і податки.
Половці (на заході їх називали куманами, на сході — кипчаками) — народність тюркського походження. Прийшли в Північне Причорномор’я з Північно-Західного Казахстану.
Пониззя — частина Галицької землі у Середньому Подністров’ї. Її центром було місто Бакота.
Посадники — намісники (представники) великого київського князя у найбільших містах.
Праслов'яни — предки сучасних слов’янських народів. Група землеробських племен, що мешкали на Правобережжі України та на південному сході Польщі у добу бронзи і на початку раннього залізного віку.
Рід — універсальний колектив людей, об’єднаних походженням від спільного предка і виконанням шлюбних, господарських та релігійних функцій.
Русини — самоназва українського населення Галичини (до середини XIX ст.), Закарпаття.
Русь — 1) назва Київської держави, починаючи з IX ст.; 2) у вузькому розумінні — територія Середнього Подніпров’я (Київщина, Чернігівщина, Переяславщина); 3) синонім слова «слов’яни» в період об’єднання східнослов’янських племен в одну державу.
«Руська Правда» — найдавніший кодекс руського права. Вченим відомо понад 100 списків цього кодексу, що були складені у XIII— XVIII ст. Найдавніша частина «Руської Правди» — «Правда Ярослава», створення якої припадає на 1016 р., містить 18 статей.
Слов'яни — велика група народів, що мають спільне походження, споріднені мови і культури та заселяють Східну, Центральну та Південно-Східну Європу.
Суспільне життя — різноманітні зв’язки між групами людей у процесі господарської, соціальної, політичної та культурної діяльності.
Спадкова монархія — форма одноосібного правління державою, коли влада передається у спадок (переважно від батька до сина).
Схизматики — грецьким словом «схизма» («розкол») називали конфлікт всередині християнської церкви в 1054 р., внаслідок якого утворилися православна і католицька конфесії. Схизматиками у Польщі називали православних українців.
Торки — племена тюркського походження, що мешкали біля Аральського моря. На початку XI ст. частина торків переселилася в степи на південь від Русі.
Уділ ( від слова «ділити») — окрема адміністративно-територіальна одиниця, якою управляв князь.
Уличі — один із союзів східнослов’янських племен. Після втрати Пересічена у 944 р. уличі, за словами літописця, переселилися «межи Бог і Дністер». Близько 50 городищ X—XI ст., які належали уличам, виявлено вченими на території Вінницької області.
Улус — назва держави в монголів. У літературі її вживають і для означення великої адміністративно-територіальної одиниці, якою правив хан.
Філософія (у дослівному перекладі з грецької мови — «любов до мудрості») — за часів античності так називали систему теоретичних поглядів на Всесвіт та загальні правила практичної життєдіяльності.
Хоругва — військовий прапор, а також окремий військовий підрозділ, що мав свій прапор у польській та литовській арміях доби Середньо віччя.
Християнство — одна зі світових релігій, яка виникла в І ст. н. е. На III ст. припадає початок поширення християнства в Україні (на території Криму). У 988—989 рр. християнство стало державною релігією Русі.
Чорні клобуки — об’єднання кочових племен, наділених землею на південь від Києва — переважно в Пороссі — та зобов’язаних служити київському князеві (печеніги, торки, берендеї). Невеликі групи кочовиків жили також в околицях Чернігова і Переяслава.
Шипинська земля — давня назва Буковини, що походить від назви її адміністративного центру (тепер с. Шипинці Кіцманського району).
Шляхта (від давньонімецького «шлахт» — рід, порода) — привілейований суспільний стан у феодальних державах (Польща, Литва, Чехія), представники якого мали «благородне» (рицарське) походження.
Ярлик (тюркською «указ») — грамота золотоординських ханів, що давала право на правління князівствами або окремими областями.
Коментарі
Дописати коментар